Сутність міжособистісних відносин

Відносини, які встановлюються між людьми в процесі їх сумісної практичної і духовної діяльності, визначаються як громадські відносини. Це досить широка категорія,яка включає виробничі, політичні, правові, релігіозні, психологічні відносини. Головними з всіх громадських відносин є економічні і виробничі, вони визначають характер в сіх інших форм відносин. В іншій класифікації відносини поділяють на ділові і особисті. Ділові відносини зв’язані з навчанням і трудовою діяльністю. Особисті стосунки виникають і розвиваються в процесі спілкування.

Міжособистісні відносини – це сукупність об’єктивних зв’язків та взаємодій між особами, які належать до певної групи. Характерною ознакою міжособистісних стосунків є їх емоційне забарвлення. Отже, ми можемо визначити їх як взаємини людей, що формуються в процесі безпосередньої взаємодії в групі, мають неформальний характер і містять емоційно забарвлену та обопільне значущу оцінку партнерів по спілкуванню.[23]

Міжособистісні стосунки охоплюють широке коло явищ, але всі вони можуть класифікуватись включаючи три компоненти взаємодії. Це сприймання і розуміння один одного, міжособистісна привабливість, взаємовплив і поведінка (в тому числі рольова). Привабливість складається з почуттів симпатії та притягання. Якщо симпатія-антипатія – це переживання задоволення та незадоволення від контактів з іншими людьми, то притягання-відштовхування – практична складова цих переживань.[24]

Міжособистісна привабливість-непривабливість може набувати характеру сталих зв’язків між людьми й переходити у взаємну прихильність або неприхильність. Прагнення бути разом може стати потребою, і тоді ми говоримо про певний тип міжособистісних стосунків: приязних, дружніх, товариських, подружніх. У регуляції стосунків беруть участь три мотиваційні аспекти «Я хочу», «Я можу» і «Я треба». Особистого бажання («Я хочу») недостатньо для виникнення стосунків, необхідне узгодження взаємних бажань і можливостей («Я можу»). «Я треба» – найважливіший аспект утворення розвитку або руйнування стосунків так, дружні стосунки можуть зайти в суперечність із виробничими, моральними.

Оцінка міжособистісних відносин передбачає проведення їхньої класифікації. Так, виділяють стосунки знайомства, приятелювання і дружби. Коли один з партнерів сприймає ці стосунки тільки як знайомство, а інший – як дружбу, то виникає непорозуміння. Тому міжособистісні стосунки можна визначити як взаємну готовність партнерів до певного типу почуттів, домагань, очікувань, поведінки. М.М. Обозов пропонує таку класифікацію міжособистісних відносин: знайомства, приятелювання, товариські, дружні, любові, подружні, родині, деструктивні. Вона спирається на кілька критеріїв: глибину стосунків, вибірковість щодо партнерів, функції стосунків. Головним критерієм розрізнення міжособистісних взаємин є рівень включення особистості в стосунки. У структурі особистості виділяють такі рівні: загально видові, соціокультурні, психологічні, індивідуальні. Найбільше включення індивідуальних характеристик особистості відбувається у дружніх, подружніх стосунках. Стосунки знайомства і приятелювання обмежуються включенням у взаємодію переважно видових та соціокультурних особливостей особистості.[23]

Наступний критерій – вибірковість щодо партнерів – можна визначити кілька ознак, що мають значення для встановлення та відтворення відносин. Найбільшу вибірковість виявляють стосунки дружби, подружні, кохання, найменшу – знайомства. Середня кількість осіб введених у стосунки знайомства особистості, 150 - 500, приятелювання – 70-150, стосунки дружби охоплюють 2-3 особи.

Функції стосунків виявляються в розрізненні їх змісту, психологічного смислу для партнерів. Додатковими критеріями розрізнення міжособистісних стосунків є дистанція між партнерами, тривалість та кількість контактів, норми стосунків, вимоги до умов контакту. Загальна залежність тут така – з поглибленням стосунків скорочується дистанція, збільшується частота контактів.

В концепції М.І. Лисіної спілкування виступає як особлива комунікативна діяльність направлена на формування взаємовідносин. Аналогічно розуміють співвідношення цих понять інші автори (Г.М. Андрєєва, К.А. Абульханова, Я.Л. Коломинський, Т.А. Рєпіна ). В той же час відносини є не тільки результатом спілкування, але і його збудником, який викликає той чи інший вид взаємодії. Відносини не тільки формуються, але й реалізуються, проявляються в взаємодії людей. Разом з тим відносини один до одного, на відміну від спілкування, далеко не завжди має зовнішні прояви. Відносини можуть проявлятися і в відсутності комунікативних актів його можна відчувати і до відсутнього і навіть вигаданого, ідеального персонажа воно може існувати і на рівні свідомості чи внутрішнього душевного життя (в формі переживання, уявлень, образів і т.д.). Якщо спілкування здійснюється в тих чи інших формах взаємодії за допомогою деяких зовнішніх способів, то відносини – це аспект внутрішнього душевного життя, це характеристика свідомості, яка не припускає фіксованих засобів вираження. Але і в реальному житті відносини до іншої людини проявляються перш за все в дії, направленої на неї, в тому числі і в спілкуванні. Таким чином відносини можна розглядати як внутрішню психологічну основу спілкування і взаємодії людей.[15]

У відношенні людини до інших людей завжди проявляється і заявляє про себе його Я. Воно не може бути тільки пізнавальним; воно завжди відображає особливості особистості самої людини. У відношенні до інших завжди виражаються головні мотиви і життєві принципи людини, її очікування і уявлення, її сприйняття себе і відношення до себе. Саме тому у міжособистісних відносинах (особливо з близькими людьми) практично завжди відчувається емоційна напруга і прояв найяскравіших переживань (як позитивних, так і негативних).

М.І. Лисіною і її учнями був намічений новий підхід до аналізу образу себе. Згідно цього підходу, самосвідомість людини включає два рівня – ядро і периферію, або суб’єктні чи об’єктні складові. В центрі ядра розміщується безпосереднє переживання себе як суб’єкта, як особистості, в ньому бере початок особистісна складова свідомості, яка забезпечує людині переживання постійності, цілісне відчуття себе як джерела своєї волі, своєї активності. У відмінності від цього периферія включає власні, конкретні уявлення суб’єкта про себе, своїх здібностей, можливостей і особливостей. Периферія образу себе складається з набору конкретних і кінцевих якостей, які належать людині і утворюють об’єктну (предметну) складову свідомості.

Той самий суб’єктно-об’єктний зміст мають і відносини до інших людей. З однієї сторони, можна відноситися до іншого як до унікального суб’єкта, який володіє абсолютною цінністю і недоторканністю до своїх конкретних дій та якостей, а з іншої – сприймати і оцінювати його зовнішні поведінкові характеристики (наявність у нього предметів, успіхів в діяльності, його слова і вчинки та ін.).

Таким чином, відносини людей засновані на двох протилежних початках – об’єктному (предметному) і суб’єктному (особистісному). В першому типі відносин людина сприймається як подія в житті людини; він є предметом співставлення з собою або використання в своїх інтересах. В особистісному типі відносин другий принципово не зводиться до яких-небудь кінцевих, визначених характеристик; його Я унікальне, безцінне; він може бути тільки суб’єктом спілкування і звернення. Особистісне відношення породжує внутрішній зв'язок з іншим і різні форми співпереживання. Предметний початок намічує границі особистого Я і підкреслює його відмінності від інших і уособленість, що породжує конкуренцію.[29]

В реальних людських відносинах ці два початки не можуть існувати в чистому виді і постійно «перетікають» одне в одне. Очевидно, що людина не може жити без порівняння себе з іншими і використання інших, але в той же час людські відносини не можуть бути зведені тільки до змагання і взаємного використання. Головну проблему людських відносин складає ця подвійність положення людини серед інших людей, в якій людина злита з іншими і внутрішньо прив’язана до них, і в той же час постійно оцінює їх, порівнює з собою і використовує за власними інтересами.

Отже, міжособистісні відносини є найбільш значущими для особистості. Неофіційність, особиста значущість, емоційна насиченість становить основу для впливу міжособистісних стосунків на особистість