78) А.С.Макаренко про розвиток колективу і виховання в ньому.

У своїх працях великий педагог визначив принципи розвитку колективу: 1) відповідальної залежності; 2) гласності; 3) перспективних ліній; 4) паралельної дії. Сформував основний закон його життя: рух - форма життя колективу, зупинка - форма смерті. Розроблена ним технологія формування колективу охоплює чотири стадії.

Перша стадія включає: організаційне оформлення, яке передбачає формування органів самоврядування; висунення перед вихованцями системи педагогічних вимог; засвоєння та закріплення їх у різноманітних формах заохочення та змагання; вироблення в обраних активістів початкових організаторських навичок; сприяння їм у формуванні первинного авторитету серед членів учнівського колективу. Ця стадія триває приблизно навчальну чверть.

Друга стадія пов'язана з: підтримкою частиною вихованців вимог наставника; постановкою активом вимог до себе і до своїх товаришів; поступовим перетворенням активу в помічника педагога; висуненням перспективи діяльності колективу; поступовим залученням до громадського життя пасивних учнів; засвоєння класним колективом загальношкільних традицій; подоланням суперечностей між колективом і окремими учнями; між індивідуальними і загальними перспективами, між нормами поведінки колективу і нормами, які стихійно складаються в класі. Тривалість другої стадії один-півтора року.

Третя стадія націлена на: згуртування вихованців у єдиній діяльності та висунення колективом на цій основі вимог до кожного свого члена; надання прав колективу самостійно розв'язувати питання, пов'язані з плануванням своєї роботи, заохоченнями і стягненнями; перетворення колективу в інструмент індивідуального розвитку кожного його члена; забезпечення збігу оцінок подій, явищ, фактів, подій шкільного життя; збігу вимог педагогів та активу учнів, які й визначають лінію поведінки всього учнівського колективу.

Четверта стадія передбачає: появу складніших вимог, які колектив у процесі формування висуває до кожного свого члена; розширення прав та обов'язків активу; розгортання процесів самовиховання як вищої стадії виховання; переростання вимог дотримання моральних норм у потребу; проведення консультацій педагогом з метою рекомендації засобів, методів та форм самовиховання.

Центральною ідеєю педагогічної системи А.Макаренка стала ідея виховання у колективі та через колектив.

Важливим засобом її реалізації с принцип системи перспективних ліній: близької, середньої і далекої, на основі яких спрацьовував "закон руху колективу".

Близька перспектива висувається на будь-якій стадії розвитку колективу. За часом досягнення вона є найближчою і найдоступнішою для кожного вихованця, який сприймає її як завтрашню радість. Це може бути якась змагальна гра, екскурсія, відвідування цирку тощо.

Середня перспектива дещо віддаленіша у часі. Передбачає певну підготовку, виконання низки завдань, які потребують концентрації сил та волі. Середній перспективі може передувати кілька близьких.

Далека перспектива - найвіддаленіша в часі. Особистісно і соціально най-значущіша. її досягнення потребує не лише тривалого часу, а й значних зусиль від кожного члена колективу.

Колектив, на думку А.С.Макаренка, завжди повинен жити напруженим устремлінням до якоїсь цілі. Коли ця напруга спадає, не постають нові перспективи, наступає самозаспокоєння, у колективу зникає майбутнє.

Не менш важливим для повноцінного життя колективу є принцип паралельної дії, який доцільно використовувати вже на другій стадії його розвитку. Згідно з цим принципом кожний вихованець повинен підпадати під паралельний вплив принаймні трьох педагогічно спрямованих сил: 1) педагога; 2) активу; 3) всього колективу.

Однак окремі положення виховної системи А.С.Макаренка, будучи у свій час історично зумовленими, уже в другій половині XX ст. почали викликати певні сумніви. Так, у статті В.О.Сухомлинського "Йти вперед!", у 1989 р. опублікованій у журналі "Народное образование", автор, не лише не ігноруючи, а навпаки, підкреслюючи силу педагогічного таланту А.С.Макаренка, не погоджується з окремими його виховними підходами. Зокрема, він звертає увагу на макаренківське положення стосовно того, що колектив має бути "першою метою нашого виховання". "Це твердження, - пише В.О.Сухомлинський, - прекрасно узгоджується з положенням про те, що людина - це гвинтик". "Механічне перенесення функцій колективу зі сфери суспільно-політичної у сферу педагогічну, - розмірковує автор, - перетворило колектив на якусь грізну силу, що стоїть над гвинтиком - особистістю. А.С.Макаренко вважав, що в разі конфлікту між особистістю і колективом "перевага інтересів колективу мас бути доведена до кінця, навіть до нещадного кінця, і лише у цьому випадку буде справжнє виховання колективу і окремої особистості". Ця рекомендація щодо дитячого колективу призводить до небезпечних наслідків і за своєю суттю є глибоко помилковою, я сказав би - непедагогічною. Вона, ця рекомендація, таїть у собі тенденцію зламати волю особистості, знищити людину. Досвідчені вихователі ніколи не послугуються цією вказівкою" (В. Сухомлинський. Йти вперед! //Рідна школа. -2002. -№ 5. - С. 13).

Особливу увагу звертає В.О.Сухомлинський на теоретичне положення А.С.Макаренка, у якому засуджується так звана парна педагогіка. Згідно з ним, впливати на окрему особистість найсильніше можна, тільки впливаючи на колектив, членом якого є ця особистість ("принцип паралельної дії"). Стосовно цього В.О.Сухомлинський пише: "Однак протиставляти "паралельну дію" прямому впливові педагога на вихованця - це, по суті, заперечувати педагогіку. Мене завжди дивувало й дивує зараз: чому А.С.Макаренко прийшов до такого протистояння в теорії? Адже своєю практикою він часто сам собі суперечив, зводячи нанівець це дивне протистояння, це недооцінювання особистості педагога. Описаний у "Педагогічній поемі" блискучий прийом людської довіри, виявлений Карабанову, - це ж і є парна педагогіка. Подібних прикладів можна було б навести чимало. Вони свідчать про непослідовність А.С.Макаренка у теоретичних висновках*' (Там же. - С. 14).

А.С.Макаренко категорично стверджував, що в "...Радянському Союзі не може бути особистості поза колективом і тому не може бути особистої долі й особистого шляху до щастя, протиставлених долі й щастю колективу". "У цьому твердженні - пише В.О.Сухомлинський, - мене завжди дивували абстрактна постановка питання про "щастя колективу" і протиставлення колективного життя життю особистості. Зовсім не відповідає дійсності те, що особистість формується, розкривається тільки в колективі, що не може бути особистості поза колективом. Духовний світ колективу і духовний світ особистості формуються завдяки взаємному впливові. На особистість здійснює величезний вплив колектив, але і колективу нема, якщо немає багатогранного, духовно багатого світу особистостей" (Там же. - С. 15).

Ці та інші суперечності між багатою педагогічною практикою А.С.Макаренка та відповідними її теоретичними обґрунтуваннями призвели до того, що чимало педагогів, які вважають себе послідовниками цього безумовно великого педагога, втрачають моральний і особистісно-орієнтований сенс діяльності учнівського колективу.