1.1. Аналіз змісту програми образотворчого мистецтва для 1-4 класів

Значення і місце малювання в школі визначається завданнями всебічного і гармонійного розвитку особистості.

Малювання як навчальний предмет дає учням знання елементарних основ образотворчого мистецтва, що має велике значення щодо їхнього естетичного виховання. Вміння бачити в навколишній дійсності різноманітність форм, кольору, бачити прекрасне в різноманітних його проявах сприяє розвитку мистецьких здібностей, формуванню естетичного смаку.

В процесі зображення будь-якого обєкту, в поєднанні з іншими предметами, із оточуючою обстановкою, утворює умови для пізнавальної та виховної роботи з учнями.

Одне із методологічних положень теорії пізнання - єдність і взаємопроникнення почуття і свідомості. При навчанні дітей малюванню і в бесідах про мистецтво зявляється можливість здійснити цю єдність на практиці. Естетичні смаки, мистецькі здібності учнів на окремих вікових ступенях можуть успішно розвиватись лише в процесі оволодіння повноцінними процесами, вміннями та навичками в малюванні і при глибокому сприйманні кращих художніх творів.

Через малювання пробуджується інтерес до мистецтва, відкривається шлях правильного розуміння творів живопису, скульптури, архітектури, графіки, декоративно-прикладного мистецтва. Заняття малюванням розвиває вміння бачити красиве в природі, в оточуєчому житті. Через зорові відчуття при малюванні уточнюються уявлення про властивість речей та явищ, з однієї сторони, а з іншої - виховується естетичне відношення до цих речей та явищ.

Інколи висловлюється думка, що малюванню слід навчати лише дітей, які проявили відповідні здібності. Це помилка. Досвід показує, що учні, які мають нормальний загальний розвиток і чудовий зір, при відповідних умовах звичайно успішно оволодівають навиками мистецтва. Малювання в школі - навчальний предмет, необхідний і доступний для всіх учнів, а не тільки здібних до малювання. Слід памятати, що загальноосвітня школа не готує художників. Вона ставить завдання дати учням основи грамотного реального малюнка, допомогти їм оволідити знаннями, які необхідні для багатьох сторін людської діяльності. Хоча загальноосвітня школа не навчає малюнку як мистецтва, було б неправильно робити висновок, що малювання в школі не має нічого спільного із образотворчим мистецтвом. Цей звязок проявляється, частково, в тому, що різноманітні напрямки в образотворчому мистецтві завжди впливають на методи навчання малюванню.

Єдність завдань виховання і навчання, які здійснюються в процесі занять малювання, в значній мірі підвищує його педагогічну цінність. Індуктивні та дедуктивні форми мислення виховують в процесі аналізу та синтезу, який постійно проводиться під час спостереження того чи іншого предмета, явища, і при його відтворенні в малюнок. В малюванні особливо успішно розвивається спостереження, зорова память, увага, образне мистецтво. Поєднання цих здібностей забезпечує підвищення якості навчання. Розвиток спостереження, памяті, розуміння, характеру також отримує допоміжні можливості на уроках малювання.

Навчання малюванню - вмінням обєктивно і правдиво зобразити предмети, згідно з тим, як ми їх бачимо, зображати їх так, щоб за малюнком можна було б судити про будову і форму предмета - спирається на систематичний розвиток в учнів здібностей спостерігати, аналізувати, запамятовувати характерне в предметах та явищах. Таким чином, навчання малюванню сприяє підвищенню культури зорового сприйняття, що має велике образотворче значення.

На заняттях з інших навчальних предметів (наприклад, біологія, фізика, географія, хімія) малювання використовується як засіб наочного і поглибленого засвоєння учнями змісту явища, яке вивчається. Особливо широко малювання використовується при вивченні ботаніки. Відтворюючи в малюнку предмети та явища, учні глибше пізнають оточуючу дійсність.

Зображувальна грамотність робить уявлення більш повнішими, чіткішими, міцнішими і стає однією з необхідних умов всебічного розвитку особистості. Така грамотність має велике загальноосвітнє значення і повинна набуватися вже в школі. Відсутність навичків малювання і достаньо розвинутої кмітливості, поняття форм, гармонії, кольору негативно впливає на роботу в більшості професій. Вміння малювати може допомагати на тільки в техніці, але і в будь-якій області культури.

Отже, шкільний курс малювання ставить завдання: навчити учнів елелементарним основам реалістичного малюнка, дати їм необхідні вміння і навички малювання з натури, по памяті, за уявою, розвивати зорове сприйняття, вміння відрізнити форму, забарвлення предметів і їх положення в просторі. Діти повинні навчитися розуміти значення малюнка в практичній діяльності людей і використовувати отримані навички та уміння на заняттях з інших навчальних предметів і в загальнокорисній роботі. Курс малювання повинен сформувати естетичний смак і вторчі здібності, дати елементарні знання з області образотворчого мистецтва, познайомити із окремими творами мистецтва, пробудити інтерес і любов до цього мистецтва.

Таким чином, малювання в школі необхідно розглядати як художню дисципліну і загальноосвітній предмет з широкими виховними та навчальними можливостями і завданнями.

В І і ІІ класах навчання малюванню має пропедевтичний характер, в ІІІ і в ІV починається систематичне навчання правилам реалістичного зображення, проводиться малювання предметів обємої форми, які поставлені в різних положеннях. При цьому ставиться завдання правильно передати пропорції і характерні особливості предметів, які розташовані в перспективі.

Аналіз існуючого положення в галузі методики навчання малювання в школі показує, що останнім часом вчителі спрямовують основну увагу на навчання малюванню з натури як виду занять, який допомагає учням краще оволодіти образотворчою грамотою. Разом з тим, приділяючи велику увагу навчанню, вчителі зменшили турботу про виховну сторону уроків малювання. Це проявляється в недооцінці тематичного і декоративного малювання і бесід про образотворче мистецтво.

В малюванні на теми, які задає вчитель, особливо яскраво проявляється індивідуальність учня, його інтереси. Існує думка, що малювання на теми має тільки виховне значення. З таким твердженням не можна погодитись, тому що не можна малювання на теми розглядати, відриваючи від навчальних завдань. Розривати і протиставляти навчальні і виховні завдання в процесі навчання малюванню було б грубою помилкою.

При ознайомленні учнів із творами образотворчого мистецтва перед вчителем стоїть важке і відповідальне завдання: використати картину в навчально-образотворчих цілях і разом з тим виховати в учнів усвідомлюючу, самостійну оцінку творів мистецтва, формувати художній смак [28; 8].

Програмою з образотворчого мистецтва передбачено ознайомлення дітей з історією мистецтва під час уроків-бесід, присвячених окремим епохам, періодам, видам та жанрам образотворчого мистецтва, художником. Основна мета бесід - навчити дітей розуміти мову образотворчого мистецтва, бачити твори в єдності форми і змісту; навчитися бачити прекрасне і потворне в навколишньому житті; вміти самостійно аналізувати твори різних видів і жанрів, висловлювати свою думку, використовуючи спеціальну термінологію; удосконалювати знання та уявлення про мистецтво та його історію. В результаті навчання учні повинні знати найбільш значні картини, скульптури, архітектурні споруди, створені в нашій країні та за кордоном. Бесіди необхідно поєднувати з самостійною образотворчою діяльністю учнів: малювання з натури, за памяттю, за уявою, декоративним малюванням.

Присвячено окремі уроки; на всіх інших уроках з образотворчого мистецтва школярі отримують знання у тісному звязку з практичною роботою над конкретним учбовим завданням.

Одна з найважливіших задач бесіди - дати учням знання мови образотворчого мистецтва. Засвоївши її, вони зуміють досить вірно, творчо оцінити художній твір, його зміст, форму, образи, багатство, своєрідність, зможуть проникнутись любовю і повагою до художніх цінностей, створених народами світу.

І методичні посібники до неї - лише основа для самостійної роботи вчителя. Він, на свій розсуд, може і повинен вносити деякі зміни в перелік робіт, художніх творів для кожного класу, вибирати найбільш прийнятну форму викладання матеріалу, демонстрації творів мистецтва, їх аналізу, засобів активізації уваги дітей.

Мета уроків - бесід буде досягнута тоді, коли у дітей зявиться потяг до постійного спілкування з образотворчим мистецтвом, до подальшого й його вивчення. Розвязання такого завдання можливе лише при умові послідовного здійснення всього курсу програми і постійного приєднання учнів до активної зацікавленої участі в учбовому процесі, до самостійного аналізу творів мистецтва.

Художник-педагог О.Д.Альохін, спираючись на свій досвід роботи у школі, вважає, що ефективність художнього виховання засобами образотворчого мистецтва повинна значно підвищитись при концентрично-послідовному принципі подачі матеріалу. Основу цього принципу складає коло основних понять, що належать до образотворчо-виразних засобів. Поняття, що входять в це коло, послідовно, з класу в клас, поглиблються і розширюються.

Так, в першому класі розкриваються загальні основи знань з образотворчого мистецтва на уроках-бесідах: що таке образотворче мистецтво; коли воно виникло; які твори до нього належать; що таке архітектура; які бувають твори образотворчого мистецтва (картина, рисунок, скульптура, гравюра, будова); як художник прикрашає книгу?

В другому класі розглядаються питання: жанри живопису; види образотворчого мистецтва; праця художника- ілюстратора; поняття про композицію.

В третьому-четвертому класах: види образотворчого мистецтва; жанри та їх відмінності; композиція в живопису і графіці; мистецтво книги; мова образотворчого мистецтва; різновиди живопису, графіки, скульптури; композиція в архітектурі та декоративно-прикладному мистецтві.

Проаналізувавши дану програму проведення бесід про образотворче мистецтво, можна зробити висновок, що коло найважливіших понять послідовно, з класу в клас, поглиблюється, розширюється, подається на вищому рівні. Окремі художні твори пропонуються для аналізу в різних класах з ускладненням завдань. Так, в першому класі торкаються лише в найзагальніших рисах художніх особливостей твору. В третьому класі можна розкрити закономірності та елементи композиції (роль висоти горизонту, перспективи, точки зору, точки сходження) [20; 40].

1.2. Зміст і методика проведення уроків-бесід про образотворче мистецтво у початкових класах

Малювання з натури, тематичного і декоративного малювання, в основному практичного, робота під час уроків-бесід полягає в тому, що учні розглядають та аналізують репродукції творів видатних майстрів образотворчого мистецтва. Вчитель демонструє кіно- і діафільми, діапозитиви, присвячені творчості відомих зарубіжних, українських художників, окремим видам і жанрам образотворчого мистецтва. Із творами декоративно-прикладного мистецтва ознайомлювати учнів можна і неопосередковано, якщо принести в клас, наприклад, димковську іграшку, холмогорський витвір з різних кісток.

На початку роботи з репродукціями і діапозитивами вчитель оголошує тему бесіди, дає загальну характеристику переглянутих творів і детально аналізує зміст і художньо-виразні засоби роботи. З ІІІ класу на початку бесіди вчитель повідомляє короткі відомості про художників, основні етапи їх творчості.

В ІV класі вчитель залучає до аналізу творів всіх учнів, задає їм запитання проблемного характеру. Запитання на узагальнення і конкретизацію, інформацію, яка була отримана на уроці, пропронують в кінці уроку.

Проводячи урок-бесіду про образотворче мистецтво в ІІІ-ІV класах, вчитель повинен прослідкувати, щоб учні записували в спеціальні зошити прізвища художників, назву твору, які розглядаються на уроках, і коротка відомість про них. Такі записи сприяють кращому запамятовуваню матеріалу.

Сприймання ідейного змісту демонстративних картин та мистецьких засобів, які використовують художники, повніші і глибші лише тоді, коли вчитель буде враховувати вікові особливості учнів.

Уроки-бесіди повинні проводитись в тісному звязку з практичними заняттями. Цей звязок сприяє успішному вирішенню всього комплексу навчально-виховних задач, поставлених перед кожним класом. Так, в ІІІ-ІV класах аналіз творів майстрів образотворчого мистецтва проводиться більш глибше, ніж в І і ІІ класах. Це пояснюється тим, що в ІІІ-IV класах діти, в процесі малювання з натури і на теми, починають знайомитись із законами лінійної і повітряної перспективи, основам коліроведенню; вони отримують відомості про деякі закономірності композиції і тому виявляються більш підготовленими до сприймання і розуміння змісту та художньої форми творів образотворчого мистецтва. Тому вчитель повинен використовувати під час аналізу художніх творів більш складніші, ніж в І-ІІ класах, спеціальні терміни (композиція, сюжет, колорит, рівень горизонту, точка зору, блик, рефлекс, обєм).

Звязок між бесідами про мистецтво і уроками малювання з натури, на теми та декоративного малювання здійснюється по-різному. Так, знання, отримані учнем в процесі практичних занять з образотворчого мистецтва, знаходять свій подальший розвиток і закріплення під час аналізу творів художників. Разом з тим, відомості, які учні отримують під час бесід, вони в майбутньому використовують, коли малюють з натури, на теми і в декоративних композиціях. Наприклад, на уроках малювання на теми осінньої і зимової природи потрібно подивитись і проаналізувати картини Поленова В. Д. “Золота осінь” і Юона К.Ф. “Зима”. Такі поняття, як ритм, симетричність, декоративна переробка фори, з якими учні знайомляться в процесі бесіди про декоративно-прикладне мистецтво, поглиблюються і закріплюються в процесі неопосередкованої роботи над зіставленням ескізів декоративного оформлення різаних виробів.

Розкриття змісту художнього твору, який демонструють, виявляє елементи прекрасного. Тільки на цій основі можливо успішно розвинути естетичне почуття у дітей, вміння бачити прекрасне в оточуючій дійсності.

Формуванню більш повнішого уявлення про сюжети творів мистецтва сприяє читання уривків із художньої літератури, використання на уроці звукозаписів, діапозитивів, діафільмів, кінофільмів.

Успіх бесід про образотворче мистецтво залежить від правильної методики демонстрації наглядових посібників. Репродукції слід розмістити вище точки зору учнів і демонструвати спочатку всьому класу. Потім вчитель повільно проходить між рядами і учні детально продивляються репродукцію. Якщо потрібно, репродукцію прикріплюють спеціальними зажимами до класної дошки.

Під час бесід слід поєднувати демонстрацію репродукцій і показ відповідних фрагментів кінофільмів, діафільмів і діапозитивів. При цьому потрібно прагнути, щоб демонстрація художнього твору і його фрагментів в репродукціях, кінофільмі, діафільмі розширювала і поглиблювала загальні уявлення про нього. Для цього потрібно раніше продумати, що демонструвати спочатку - репродукцію чи діафільм, скільки часу приділити демонстрації репродукції, скільки - фільму.

Методика проведення бесід про образотворче мистецтво може бути різноманітною. На початку уроку, повідомивши тему бесіди, вчитель ставить учням запитання по даній темі. Потім він коротко розповідає основний зміст теми бесіди і тоді лише після цього приступає до аналізу репродукції.

Програма з образотворчого мистецтва передбачає ознайомлення першокласників з окремими живописними творами, в процесі якого вони вчаться впізнавати зображення на картині, ілюстрації, предмети, явища, аналізувати їх, висловлювати свою точку зору щодо картин.

В ІІ класі діти вчаться визначати в творах мистецтва найбільш важливі особливості художньої форми, розуміти зміст і висловлювати своє відношення до проглянутого твору.

Особливістю бесід про образотворче мистецтво, які проводяться в ІІІ класі, являється те, що в процесі аналізу художніх творів учні повинні освоїти відміності між видом і жанром образотворчого мистецтва: графіки, живопису, декоративно-прикладного мистецтва, пейзажу, натюрморта, портрету. Новим завданням є те, що під час бесід учні повинні навчитись досить широко розповідати зміст розглянутого твору художника, аналізувати засоби художньої виразності.

В ІV класі учні вчаться відрізняти характерні відмінності між видами і жанрами образотворчого мистецтва, аналізувати засоби художньої виразності творів мистецтва [19; 187].

1.3. Методичні вказівки до проведення бесід

Навчальний зображувальний матеріал в початковій школі аналізується за допомогою запитань, які ставить вчитель, виходячи із завдань уроку. Характер і послідовність запитань мають дуже велике значення при розгляді як навчально-зображувального матеріалу, так і картин. Таблиці, наприклад, конкретизують уявлення про різні предмети, тому запитання мають бути неважкі. Сюжети картин, призначені для розповіді, дають більш широке уявлення про оточуючу дійсність. В цьому випадку запитання можуть відноситись до змісту картини, звязки з явищами дійсності, які відомі дитині із власного досвіду.

Запитання, яке ставить вчитель при розгляді творів мистецтва, охоплюють не тільки зміст картин, але й її оцінку (“подобається”, “не подобається”), а також засоби художнього вираження в тій мірі, в якій це доступно дітям початкової школи. Запитання повинні змушувати учнів активно роздумувати, звертати увагу на головне, суттєве.

Інколи характер розбору навчальних ілюстрацій привчає дітей до шанобливих відповідей. Так, нерідко, з І класу привчають дітей при розборі таблиць, ілюстрацій обовязково визначати пори року, які зображені на них, якщо це і не важливо для аналізу. В результаті майже кожний розбір діти починають приблизно так: “Настала пора року - осінь (чи зима)”. Потім, зазвичай, іде формальне перерахування ознак осені чи зими без звязку із зображенням. Коли учень таким чином “висловиться”, він вже на основі запитань вчителя починає розбирати дану картину.

Як правило, цей же “метод” часто механічно перноситься вчителем і на аналіз творів образотворчого мистецтва.

Тому, щоб змусити дітей активно думати, вчителю необхідно звертати увагу на характер і наслідок запитань, намагатись уникати пасивних запитань, які відволікаюь від основного в змісті картини.

Пропонуючи учню зрозуміти суть і зміст ілюстрації чи таблиці, вчитель звертає його увагу на розміщення предметів і фігур, на колір. Аналіз зображувальних засобів здійснюється шляхом порівняння різних таблиць, які зображають один і той же предмет, одну і туж тему. Можна порівняти за кольором, формою, за контрастом темного і світлого.

Порівняння відіграє велику роль, особливо коли цьому зображенню дають естетичну оцінку. В процесі порівняння у дітей починає вироблятись власне відношення до картини, цікавість до її розгляду. Вже в початкових класах діти здатні самостійно сприймати зображення і розповісти про це. Наприклад: “Зима, холодно, на вулиці темно, небо темне”. Сприйманню особливо допомагають вказівки на схожість зображення з дійсністю або підкреслення контрасту між ними.

Вчителю слід звертати увагу на те, щоб діти частіше використовували свої враження від оточуючої дійсності при розборі таблиць та ілюстрацій. В початкових класах вони вже відрізняють на картині весну від осені не тільки за такими ознаками, але і за освітленням. Так, на запитання вчителя про ознаки пори року діти відповідають, що “на картині відчувається весняне сонце”.

У звязку з різноманітністю навчальних тем в ІІІ і IV класах змінюється звязок між окремими навчальними предметами, а тому змінюються методи і використання навчального ілюстративного матеріалу. Якщо, наприклад, в І класі на уроці читання діти складають усну розповідь за одним нескладним малюнком, то в ІІІ класі їм можуть запропонувати для складання послідовності розповіді дві або три ілюстрації, на матеріалі яких вони будуть писати твір.

В ІІІ і IV класах вчитель потребує вже не тільки описати те, що зображено в ілюстрації, але і розповісти про те, що зображено.

Велике значення для розвитку образного мислення має розгляд та аналіз художніх ілюстрацій, які викликають у дітей емоційне сприймання творів образотворчого мистецтва, в даному випадку, репродукцій картин.

Основний метод ознайомлення учнів з картиною - це розбір вчителем разом з дітьми, які вливаються в бесіду шляхом запитань. Запитання повинні ставитися так, що можна було привести учнів до потрібних висновків. Потрібно вияснити тему картини, її зміст, виділити в ній головне і другорядне, порівняти зміст картини з тим, що діти бачать в оточуючій дійсності, з відомими їм творам літератури, з картинами інших художників на ту ж тему, виявити відношення учнів до картини. В ІІІ і IV класах можуть бути додані також деякі запитання, які стосуються зображуваних засобів: передавання форми, пропорцій, кольору зображуваних предметів, а також короткі відомості біографічного характеру про автора картини.

Розповідь вчителя про засоби вираження повинен відповідати обєму знань, які учні отримують на практичних заняттях моделювання.

Порівняння картини з відомими дітям літературними творами і картинами інших художників на ту ж тему не тільки поглиблюють розуміння учнів даної картини, але й поширюють кругозір. Зясування свого відношення до картини, привчати дітей до свідомого сприймання творів мистецтва.

В практиці бесід про мистецтво це зіставлення можна проводити різними методами: зіставляючи паралельно, йдучи від словесного твору до зображуваного чи закріпляючи попередній аналіз картини читанням і розбором віршів, розповіді.

В окремих випадках в ІІІ-IV класах, після детального усного аналізу картини, вчитель може провести також письмову роботу по ній, пропонуючи учням відповісти на поставлені запитання.

Повісивши репродукцію картини і відмітивши засоби художнього вираження, в кінці бесіди на дошці були написані запитання з метою допомогти дітям висловити свої думки:

1. Чи сподобалась тобі картина і чому?

2. Що зображено на картині?

3. За якими ознаками ти діззнаєшся, що на картині зображений ранок?

Поставлені запитання допомогли учням розібратись в картині. В процесі роботи ставились також допоміжні запитання.

Часто діти прагнуть вкласти в один твір всі свої думки про картини. Це свідчить про ще не розвинене мовлення, про відсутність навичків письмово і усно самостійно вислолювати свої думки. Слід сказати, що усні відповіді учнів завжди кращі. Вчителям слід привчати дітей робити інколи опис та аналіз картин не тільки в усній формі, а й у письмовій [28; 163].

Розділ ІІ. Впровадження ефективних форм, методів і прийомів сприймання естетичних явищ у житті і мистецтві на уроках малювання у початкових класах

2.1. Методика аналізу художніх творів різних жанрів на уроках образотворчого мистецтва

Образотворче мистецтво має багато художніх творів різних жанрів, які аналізуються на уроках.

Під час бесід аналітичний розбір творів не повинен ускладнювати процес постійного сприймання. Школярів слід постійно підводити до розуміння специфіки мистецтва як одного з видів суспільної свідомості і відображення дійсності.

Не слід перевантажувати уроки великою кількістю знань, розбором більше 5-7 художніх творів. В процесі бесід необхідно широко використовувати технічні засоби навчання. Будь-який урок потребує особливої поєднаності роботи апаратури.

Методист Ю.Краснов рекомендує -- використовувати прийом порівняння, який дає хороші результати в роботі з дітьми. Так, порівняння картин Левітана і Остроухова на осінню тему приносять велику користь. Особливе значення має художнє слово вчителя. Потрібно будувати бесіду і розповідь емоційно і коротко. Висновки і узагальнення потребують точності і ясності. Кожне нове, незрозуміле для дітей слово - художній термін - потрібно своєчасно пояснювати під час розповіді або бесіди. Важких професійних термінів краще не використовувати (композиція, колорит, образотворчі засоби), вони незрозумілі для учнів початкової школи і погано засвоюються.

Для глибшого розуміння художнього твору слід вказати учням на характерні особливості живописного зображення обємних предметів на площині, вказати на уміння художника показати глибину і простір. З цими поняттями учні вперше знайомляться на уроках малювання. Вони повинні зрозуміти, що глибина досягається вірним зображенням предметів на площині за законами перспективи, що аркуш паперу має два виміри, а предмети, зображені на ньому - обємні, тривимірні. Одні предмети написані на передньому плані, а інші - далі, треті - ще віддаленіші. Без глибини простору не можна розгорнути дію, передати зміст картини. Компонуючи предмети за величиною, формою і кольором, уміло розташовуючи їх, художник створює реальне зображення і вирішує основну задачу - викликати емоції глядача, діяти на його розум і серце засобами мистецтва [20; 4].

Процес ознайомлення з картиною живопису можна розділити на три етапи:

1 - емоційне, цілісне сприймання, детальний розгляд картини;

2 - осмислення його на рівні узагальнення;

3 - творче цілісне сприймання твору.

Ознайомлення дітей з живописом слід планувати за принципом ускладнення змісту художніх творів, їх виражальних засобів, а також методів роботи з дітьми. Наприклад, на першому етапі роботи можна знайомити з пейзажним живописом (зображення на картині місцевості). Пізніше - з жанровими полотнами.

На другому етапі дітей можна знайомити з явищами, які їм відомі з літературних творів чи з життя. В розвитку педагогічного процесу передбачається ускладнення не лише змісту картин, але й виражальних засобів.

Методи ознайомлення з мистецтвом слід ускладнювати поетапно - від методів, що дозволяють навчити дітей вичленяти щось одне в картині (що і як зображено), до методів, які сприяють цілісному і творчому сприйманню твору. Наприклад, на першому етапі дати мистецькознавчу розповідь педагога і детальні запитання, на другому - запитання узагальнюючого характеру - і уявне створення власної картини за назвою, даною художником. Звичайно, при цьому значне місце займає попередня робота, але слід памятати, що основним прийомом ознайомлення дітей з образотворчим мистецтвом є мистецькознавча розповідь педагога.

Структура мистецькознавчої розповіді має бути приблизно такою:

- повідомлення назви картини і прізвища художника;

- що найголовніше в картині (виділити композиційний центр);

- як воно зображено (колір, будова, розміщення);

- що зображено навколо головного героя, як з ним зєднані деталі (так іде заглиблення в картину, при цьому встановлюється звязок між змістом твору і способами виразності):

- що красивого показав своїм твором художник;

- про що думається, що згадується, коли дивишся на цю картину.

Використання такої структури розповіді можливе до тих пір, доки діти не почнуть адекватно відповідати на поставлені після розповіді питання за змістом картини і набудуть навичок монологічного мовлення під час відповіді на питання: “Про що картина?”

ЗРАЗОК РОЗПОВІДІ ЗА КАРТИНОЮ Т. Н. ЯБЛОНСЬКОЇ "ХЛІБ"

Перед нами картина Тетяни Нілівни Яблонської "Хліб". В ній розповідається про те, як з настанням жнив, коли дозріває зерно, всі гуртом виходять на збирання врожаю. Подивіться, яка сила, який розмах в їх руках! Ми бачимо тік, великі мішки золотої пшениці, уявляємо стрекотіння віялок, гудіння молотарки, машин, перекликання веселих голосів. Бачимо молодих жінок веселих, життєрадісних. Вони співають пісень. Посмішка від задоволення гарним врожаєм грає на їх губах. Великі копиці снопів як фортеця, стоять на току. Художниця яскравими фарбами наголошує: дивіться, радійте чудовому сонцю, золоту і аромату зерна. Дивишся на цю красу і ніби відчуваєш, як повіває від цієї краси запахом хліба, теплим золотим сонечком. Художниці вдалося показати симфонію радісної праці, вміло будуючи її у композиційному плані, зобразивши в центрі селянку. Вона тільки-но встромила деревяну лопату в золотаву гору зерна й заклично дивиться на глядача, немов би запрошуючи і його до роботи. Т.Н.Яблонська одягнула своїх героїнь у типові українські рясні спідниці з широкою лиштвою і яскравою, цвітастою підшивкою. І які ж вони гарні ці "рясні спідниці", як все по-справжньому святкове! І самі жінки набагато красивіші, стрункіші в них, ніж у міських вузьких спідницях. Інші постаті зображено в живому русі, Вони природно компонуються в мальовничі групи, створюючи загальну картину натхненної праці. Вглибині простір "замкнуто" масивною темною скиртою необмолоченого хліба. Золотисті тонни пшениці та білі й червоні плями жіночого вбрання надають картині яскравого, гармонійного колориту. В ній відчувається і пропахле сухим збіжжям повітря, і розмірений стукіт машин, і гомін та сміх збуджених людей.

Картина ця знаходиться у державному музеї українського образотворчого мистецтва. Дітям бажано розповісти і про художницю.

Тетяна Нілівна Яблонська народилася в Смоленську. З одинадцятирічного віку жила в Україні, де і стала художницею. Вона малювала багато картин про рідну землю, про життя людей. Праця селянок була їй добре відома і близька, оскільки у молоді роки сама працювала в полі. Адже сільськогосподарськими роботами після війни в основному займались жінки. Вона багато їздила по Україні, вивчала працю жінок, робила етюди і малюнки, які їй дуже допомагали в роботі над картинами; захоплювалась роботою в полі. Це і дало поштовх до написання картини "Хліб". Радість життя втілювала вона в художніх образах. І робила це за допомогою, перш за все, кольору.

На першому етапі роботи над картиною слід розвивати у дітей уміння самостійно аналізувати зміст картини, виділяти виражальні засоби, формувати уміння "читати", мотивувати емоційно-особистісне ставлення до твору. Дітей слід навчати аналізувати зображене на полотні. На основі аналізу формувати уміння сприймати цілісний, узагальнений образ картини.

Навчити дітей цілісно сприймати картину -- процес більш складний, тому вимагаються різні методи і прийоми, залучення їх до образотворчого мистецтва. При цьому головне завдання вчителя полягає втому, щоб розвивати активне сприймання дітьми творів реалістичного мистецтва, зацікавлювати виразністю і красою творів, дати загальні поняття про художні засоби. Тобто, провести з дітьми на другому етапі роботи бесіду за картиною, її краще проводити на уроках образотворчої діяльності, на початку або під кінець уроку по 10-15 хвилин. Один раз на 2-3 місяці цьому можна відвести спеціальні уроки, на яких вчитель систематизує знання дітей, набуті під час розповідей і бесідах на практичних уроках. Дітей треба, перш за все, навчити розбиратись у змісті картини. Це нелегке завдання, тому що вони ще не вміють знаходити в картині головного. Пояснення змісту вони зводять до простого переліку зображених у творі предметів. Молодші школярі ще не підготовлені до самостійних, естетичних суджень. Тому перед вчителем стоїть важливе завдання -- розвивати в них естетичне сприймання мистецтва за допомогою розповідей про форму, композицію, колір та інші засоби художньої виразності; дати дітям можливість відчути красу мистецтва.

Розвиток у дітей уміння розкрити художні якості твору -- найвідповідальніша частина естетичного виховання засобами образотворчого мистецтва. Вчитель повинен памятати, що репродукції картин мають бути підібрані з урахуванням пори року, свят і змісту уроків малювання.

Демонструючи репродукцію, пояснюючи її зміст; вчитель залучає дітей до посильного аналізу картини шляхом навідних питань, які мають допомогти дітям розібратися не лише в тому, що зображено на картині, але і як зображено. Пропонуючи дітям картину, вчитель повідомляє: "Сьогодні, діти, ми з вами розглянемо картину художника (називає імя, по батькові, прізвище художника). Розглянемо її уважно (дається 1-2 хвилини для самостійного розгляду картини). Після цього дітям ставляться питання, які допомагають розкрити зміст картини:

-- Що намальовано на цій картині, або кого ви бачите на ній?

-- Що або кого ви бачите на передньому плані картини? На задньому плані?

-- Що ви бачите на картині зліва, а справа?

-- Яка пора року зображена на картині?

-- Який час доби?

-- Яке небо на картині?

-- Як показав на картині художник природу (дерева, воду, поле, річку)?

-- Що на картині показано близько і що далеко? Чому?

-- Якими фарбами користувався художник, щоб намалювати свою картину?

-- Яка вона -- весела чи сумна?

-- Чи подобається вам ця картина, чим і чому?

-- Як би ви назвали цю картину (опитати 3-4 дітей)?

-- Художник її назвав (дати назву картини, як її назвав художник).

В кінці такої роботи слід зробити художній, короткий опис картини і коротко розповісти дітям про художника.

Можна починати розгляд картини з постановки питань більш узагальнюючого характеру. Вони будуються із врахуванням більш високого рівня сприймання картини дітьми і їх уміння аналізувати твір.

Наприклад, «Про що картина? Чому так думаєте? Розкажіть, як би ви назвали картину, чому саме так? Порівняйте з авторською назвою (вчитель відзначає, хто із дітей найточніше назвав картину і уважно розглядав твір). Що красивого і дивного передавав художник в образах людей, пейзажі, предметах? Як він зобразив це в картині? Який настрій викликає картина? Чому вона викликає такий настрій? Що хотів сказати художник своєю картиною? Що він особливо виділив, щоб ми побачили це в картині?»

Вказані вище питання спрямовують увагу дітей не на перелічення зображуваного, а на встановлення звязку між змістом і засобами виразності. Вони сприяють розвитку уміння міркувати, доводити, аналізувати, робити висновки і узагальнення, Ці питання вчитель ставить в тому випадку, коли діти навчились уважно, детально розглядати картину і набули уміння аналізувати. Процес розуміння дітьми мистецтва неможливо будувати на навчанні сприйманню змісту картини чи її виражальних засобів, умінню бачити, що зображено на картині, розуміти, про що картина. Важливо, щоб твір мистецтва набув для дитини особистого смислу, щоб дитина мала своє ставлення до твору.

Як тільки діти навчаться виділяти те, що їм сподобалось у картині, можна ставити питання, чим вона сподобалась. Це дозволяє вчити дітей умінню встановлювати елементарний звязок між зображуваними предметами і явищами. Слід підводити дітей і до розуміння узагальнюючого запитання: "Чому сподобалась картина?"

Можна поступово вводити прийом порівняння. Спочатку давати для порівняння дві картини різних художників одного жанру, потім картини одного художника, але різні за своїм колористичним рішенням. Для порівняння можна давати картини різних художників, але однієї тематики. Це дозволить школярам глибше вникнути в зміст картин і по-новому побачити їх.

На уроках класифікації пейзажного живопису добре використовувати музику і поезію.

Уроки ознайомлення учнів з портретним живописом будуються дещо по-іншому як за структурою, так і за методами їх проведення. Це зумовлено особливістю портретного жанру. Адже портрет -- де високе мистецтво. Перш ніж ознайомити дітей з цим видом мистецтва, вчитель повинен дати дітям уявлення про цей жанр, для чого художники створюють його і чому так важливо дивитися і бачити цей твір. В чому специфіка цього жанру? Портрет -- це, перш за все, зображення чи опис будь-якої особи, чи групи осіб (людей), які існують чи існували в реальній дійсності. Цінність портрета залежить від того, наскільки глибоко художник зумів зрозуміти внутрішній світ портретизованої особи, передати його характерні риси. Показуючи людину розумною чи "недалекою", жорстокою чи людяною, хитрою чи простою, можна якби розповісти про все її життя. Своєрідні відмінні особливості портрета полягають втому, що портрет повинен переконливо і правдиво передати зовнішній вигляд зображуваної людини, відображати риси характеру людини і її душевний стан. В портреті відображаються загальні типові риси людей епохи, до якої належить портретизований. Цей жанр є найскладнішим в образотворчому мистецтві. Складність сприймання портрета полягає в самій суті цього виду мистецтва. З одного боку, художник розкриває перед глядачем образ людини, показуючи її внутрішній світ, висловлюючи свої думки. Глядач же самостійно намагається зрозуміти внутрішній світ людини, зображеної на портреті, погодитись чи не погодитись з художником, скласти свою думку про цей образ.

Художники відображають образ людини по-різному: в звичайних для даної людини обставинах, які допомагають нам дізнатись про його професію, інтереси, глибше розкрити внутрішній світ героя. (С.О.Гри-горєв "Сергійко", Н.Ярошенко "Портрет П.А.Сірепетової"). Портрет може бути написаний і на фоні пейзажу (природного чи міського), який теж доповнює уявлення глядача про почуття, думки, настрої, які показані в художньому творі (В.Л.Боровиковський "Портрет М.ІЛопухіної", І.С.Їжакевич "Тарас -- пастух").

Інколи в портретах ми не знаходимо додаткових деталей, які б допомогли зрозуміти внутрішній світ зображеної художником людини. В цьому випадку глядач відчуває його через очі, міміку, обличчя, руки (К.Маковський "Портрет І.С.Тургєнєва"). Існують парні і групові портрети, які органічно звязані із сюжетом картини. Художник розкриває типовий образ через індивідуальність кожної людини (К.Савицький "Вісті з дому").

В чому специфіка сприймання жанру портрета? Головне в портреті -- обличчя, особливо очі і губи. Якраз обличчя розкриває внутрішній світ людини. Доповнюють узагальнення про неї руки. По них можна визначити професію, риси характеру, здоровя портретизованої людини, вони підкреслюють професійну і соціальну приналежність зображуваної людини.

В портретному живописі велике значення має і розмір полотна. Його вибір залежить від пози людини. В портреті П.Д. Коріна "Олександр Невський" полотно витягнуте, ніби підкреслює велич і могутність полководця. "Портрет Н. П. Кончаловської" написаний П.П. Кончаловським на полотні квадратної форми. Це зумовлено і позою жінки, і настроєм, переданим художником.

Особливість портретного живопису полягає в тому, що один художник показує риси конкретної людини, а інший -- узагальнений образ сучасника, його соціальну приналежність, національність, вік, тобто створює відповідний тип.

У портреті завжди має бути абсолютна схожість, яка в мистецтві живопису досягається єдністю і гармонією зображень зовнішніх і внутрішніх якостей людини.

Незважаючи на те, що жанр портрету є складним для сприймання дітьми, робота по ознайомленню їх з жанровим живописом показала, що діти проявляють інтерес до портретів людей, намагаються зрозуміти переданий художником настрій за мімікою обличчя, руками. Наприклад, "Портрет Н.Л. Кончаловської" П.П.Кончаловського вражає своєю інтимністю, безпосередністю, ліричністю. В ньому звучить ставлення самого художника до зображеного образу. Портрет динамічний, рухи жінки невимушені, здається, що вона зараз одягне туфлі і випрямиться. В її обличчі стільки бадьорості, оптимізму. Складається враження, що вона лише на мить повернулась до нас і посміхається. Ще мить -- і в картині все зміниться. Це приклад ліричного, інтимного портрета.

ПРО ПОРТРЕТИ ДІТЕЙ

Світ дітей, зображених на портретах, близький дітям, викликає в них адекватні асоціації. Якраз зустріч з дитячими портретами дозволяє дітям глибше проникнути в світ почуттів дорослої людини. Розглядаючи портрети, діти посягають особливості рухів тіла: людини, пропорційність його частин. Ці знання вони пізніше переносять у власну діяльність.

Розглянемо портрет С.О.Григорєва "Наташа Усенко".

Свою увагу, перш за все, звертаємо на обличчя і очі, в яких видно прояв змішаних почуттів дівчинки: подив, стриманість, бажання про щось розповісти, про щось дізнатися. Колір обличчя, платтячка підкреслює ніжність, задумливість, безпосередність, доброту дівчинки. Дивлячись на цей портрет, діти легко визначають її стан. Ця картина викликає у них асоціації із власного емоційного досвіду. Вони починають доповнювати картину епізодами, які могли б викликати такий стан у дівчинки.

Першу бесіду за портретом можна побудувати так. Вчитель пропонує дітям принести кілька своїх фотокарток, розглянути їх і розповісти про своїх товаришів за фото. Потім показати портрет і порівняти його з фотокарткою. Яка між ними різниця? Після порівняння вчитель може поставити декілька питань: "Навіщо художники пишуть -портрети? Навіщо люди дивляться портрети? Про що вони хочуть дізнатися?" Запропонувати дітям уважно вдивитися в портрет і розгадати "його таємницю". Після першої зустрічі бажано залишити його в класі, щоб діти дивилися на нього, відкривали "таємницю" зображеної людини, а потім, під час наступної зустрічі, розповідали нам про неї.

Бесіду про портретний живопис слід будувати на основі таких запитань:

-- Хто зображений на картині?

-- Що можете розповісти про цю людину?

-- Що "розповіло" обличчя про людину? Чому художник зобразив її такою?

-- Про що "говорять" очі?

-- Яку таємницю в людині розкрила рука, одяг?

-- Що ще зображено на картині? Що ці предмети розказали про людину?

-- Чому такий тон картини? Чому одна частина обличчя темна, а друга -- світла?

В ході бесіди слід широко використовувати пояснення, порівняння, прийом акцентування деталей, метод викликання адекватних емоцій, метод викликання дитячих емоцій з "входженя" в картину, метод музичного супроводу, ігрові прийоми. Це дасть можливість дітям зрозуміти духовний світ портретизованої людини, її характер, настрій.

Яким вимогам мають відповідати портрети, які використовуються в роботі з дітьми?

1. Доступність змісту портрета для дитячого сприймання.

Тематика картин обовязково має бути співзвучною інтересу дітей, відповідати їх досвіду. Це можуть бути такі теми: "Діти" Б.Сєрова, "Дзига" І.Рєпіна, "Портрет сина" В.Тропітна, "Дівчинка в хустці" О.Венеціанова, "Знахарка" О.Венеціанова, "Казкові герої" В.Васнєцова, "Люди різних професій", "Жіночі образи портретного живопису".

2. Зміст портрета має носити виховний гуманний характер, сприяти формуванню морально-естетичних якостей, почуттів.

3. Яскраво виражений емоційний стан. Чим емоційніший, яскравіший, переконливіший твір, тим сильніше він діє на почуття і свідомість дітей, глибше розкриває сам зміст зображення.

4. Різновидність використання художником засобів виразу (колір, композиція, міміка, динаміка, ритм). Особливу увагу дітей до портрета приваблює динаміка (рух) людей, а також її кольорове зображення.

Щоб закріпити у дітей отримані емоційні враження, потрібно повернутися до їх розгляду, щоб викликати нові асоціації і стимулювати повторне їх виникнення. Цю роботу слід проводити у вільний від уроків час у різних формах: в дидактичних іграх і розвагах, через перегляд слайдів, читання книг із серії "Зустріч з картиною", під час екскурсій на виставку картин, індивідуальна робота з дітьми, робота з диференційованими підгрупами дітей, конкурс на кращу розповідь за картиною, вікторини про картини і художників.

Роботу по ознайомленню дітей з живописом бажано включати в курси педагогічного процесу: ознайомлення з навколишнім світом і розвиток мовлення, художня література та образотворча діяльність.

Теми з мистецтва краще планувати так, щоб їх зміст і тематика збігалися з уроками образотворчої діяльності.

Один з уроків бажано повністю присвятити розгляду книжкової ілюстрації. Провести його краще до читання твору. Адже ілюстрація не лише прикрашає книжку, вона розкриває зміст книги, її кульмінаційні моменти, передає характер героїв і ставлення до них письменника.

Близький дитячому сприйманню і натюрморт. Це картини, героями яких є різні предмети домашнього вжитку: фрукти чи квіти, або їжа (риба, дичина тощо), це те, що створено людиною і природою. Художник виділяє з навколишнього світу предмет чи групу предметів і розкриває перед глядачем красу звичних для людей речей; він звертає увагу на обєм, форму і кольорове поєднана одних предметів з іншими, висловлюючи тим самим своє ставлення до них.

Натюрморт -- слово французьке, означає "мертва природа". Перший натюрморт зявився в Голландії на початку ХVІІ ст. Голландці були у цей час одними з найбагатших у світі. Люди гостріше і тонше відчували навколишній світ, красу природи. Вони милувалися цими предметами, серед яких протікало їх життя, Це був період Ішандського мистецтва -- особливого мистецтва натюрморту. Уміння бачити красу у звичайному було властиве голландським художникам. Дуже часто натюрморт: називався сніданком; "Сніданок з курчам”, "Сніданок з шинкою" тощо. Натюрморти, написані колись художниками, розповідають не лише про речі. Вони розповідають про життя і побут їх володарів, про їх звички.

В Голландії любили натюрморти скромні, з невеликою кількістю предметів.

Розглядаючи натюрморти, ми сприймаємо якості навколишніх предметів з естетичних позицій, бачимо те, чого раніше не сприймали.

В результаті цього ми починаємо по-іншому ставитись до речей, які нас оточують, сприймаємо їх як цінність, створену руками людини та природою. Є в образотворчому мистецтві інший вид натюрморту. В ньому предмети говорять не про себе, а про свого господаря, ніби дають йому окрему характеристику. Дивишся на таке зображення і думаєш, що господар цих речей відійшов на хвилинку і незабаром повернеться, як, наприклад, а картині Петрова-Водкіна "Ранковий натюрморт". В цьому натюрморті художник не лише використав виражальні засоби, тут предмет обєднується за практичним призначенням, один предмет зєднаний з іншим за смислом, розміщення завжди правдиве. Виділяється композиційний центр, головний предмет показаний контрастом, світлотінню, кольором, розміщенням. Художник складає натюрморти з різнобарвних форм, матеріалів, фактури, кольору, тону, приводячи все це в рівновагу, підкоряючи єдиному ритму і колориту.

Для натюрморту художник відбирає відповідні предмети і відповідним чином розміщує їх. По тому, як вони розміщені, як використано кольори, ми зможемо впізнати манеру письма того чи іншого художника.

Якщо вдивляєшся в натюрморти А.Н.Герасимова "Троянди" і М.С.Саряна "Піони", то можна побачити різницю в манері виконання. Картина Герасимова написана соковитими мазками, які передають відтінки червоного і зеленого кольорів, широко використано світлотінь. Колір в картині наповнює полотно світлом і радістю.